бісус

1. У давньогрецькій міфології — божество, що уособлювало силу природи, часто зображалося як крилатий юнак з козячими ногами та ріжками, покровитель лісів, гір, пастухів та скотарства; відповідає давньоримському Фавну.

2. У переносному значенні — людина, що веде розгульний, розпусний спосіб життя; гуляка, волоцюга.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |