1. (заст.) Людина, яка не має чолу (верхньої частини голови), зі зруйнованим черепом; також — людина з потворною, некрасивою головою.
2. (перен., розм.) Нерозумна, безглузда, безголова людина; дурень, недоумкуватий.
безчельник
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |