бетон

Приклад 1:
Зрештою, тоді, коли Перекотигора з Лельком Погорецьким розмальовували стіни в «Щербатому місяці», куди до них навідалися Тарас Нагірний із Славком Безбородьком, він так дуже й не перечив проти мудрувань Славка, знаючи, що коли той розпалиться (а це в Славка останнім часом траплялося дедалі частіше, в нього одразу ж почнуться видіння, після яких він місяць не пізнаватиме знайомих, засліплений кінцесвітнім розвитком подій, хоча Славко однак уже не чув жодної зауваги Перекотигори, ходячи на голові перед Дзиндрою, котрий зовсім того й не вимагав від Славка, а лише спитав, чи він не боїться висоти, що Славко й заходився демонструвати, вибалянсовуючи в повітрі ногами, аби Дзиндра наочно переконався, яка в нього, Славка, міцна голова, котра не запаморочиться над хочби й яким стрімким проваллям, що над ним Славко ладен був іти, оскільки розтинати грудьми хмари — це зовсім не те, що проникати крізь мури, бо саме тоді, як Тарас Нагірний, жартуючи, простягнув Перекотигорі блакитні уламки з рога достатку, що ним Тарас послуговувався, як пивним кухлем, який йому подарувала на баварському карнавалі від чобіток до зачіски узіркована фортуна і який — через Тарасову необережність, оскільки саме цим небесним рогом достатку йому довелося відбиватися від гевалів, котрі тягли його в авто, звідки лише завдяки появі Дениса Оленишина не встигли вивалитися червоним людоловам на підмогу ще дві кадебівницькі пики, щоб серед карнавального шаленства на очах нетямущої публіки викрасти Тараса так, як викрали професора Чернецького, — під час запеклої колотнечі смертних, не здатних відрізнити суттєве від тліну й блискіток, дістався Аїдові, що мусів виправити легковажність феєричної панянки, лишивши Тарасові на згадку про ріг достатку самі блакитні скалки (за допомогою котрих роком пізніше Артем Нирчук помандрував до Казахстану, шукаючи своїх рідних, а звідти до таборів Мордовії й Сибіру, куди загнали усю Україну, якій з ласки старшого брата забракло місця на «нашій не своїй землі», щоб у Кингирі під кадебівницькими танками, киненими проти безборонних політв’язнів, що не втратили людської гідности, лишитися розчавленим шматком м’яса разом із Одаркою Гончак та Уляною Іволгою, колишньою Атремовою ще цибатим підлітком-зв’язко- вою, яку за незалежну Україну нові ощасливлювачі людства засудили до розстрілу, а тоді страту замінили двадцять п’ятьома роками каторги, — а непитущий Пилип Щербаківський заходився вчащати до погребка, аби щовечора перекинутися словом із небіжчицею Михайлиною, котра на Пилипову втіху тимчасово оселилася в тих скалках, що їх так недбало простягнув Перекотигорі Тарас), просячи вмонтувати шматки скла задля світової рівноваги в здиблену зачіску орхідеї-коропівни, котру Перекотигора зобразив на стіні, — Славко, гадаючи, що Тарас шпетить його за надто поспішну, радісну згоду помандрувати з Дзиндрою, вислизнувши з-під дружньої опіки, промимрив, що він лише на хвильку відлучиться, а тоді вже піде з Тарасом, як вони домовилися, навчатися біля Азамової церкви (оскільки там нібито найподатливіший терен для таких початківців, як Славко) проникати крізь мури, яких Славко боявся і які, за висловом Тараса, котрий після смерти Славкової матері, перебрав над ним опіку, хоча Славко доводився йому лише далеким небожем, мали ліпше, ніж вітаміни, подіяти на його здоров’я, чого Славко ніяк не міг збагнути вже хоча б тому, що за кожним разом, як Тарас провадив його крізь Цегляне мурування, бетон або найгірше (щоправда, це траплялося рідко) крізь порфірові плити старих палаців і церков (яких Славко органічно не виримував, бо йому завжди здавалося, ніби за ними тічками ходять упирі, котрих Тарас ніколи не бачив, навіть коли Славко пальцем указував йому на свіжо заюшену ікласту мармизу), йому лускалося серце від гадки, що він вже не вийде на світ Божий, п°при щиру клятьбу Тараса, мовляв, цей дитячий страх мине, Щойно Славко дотримуватиметься напрочуд ясної теорії дзеркал Дзиндри з п’ятнадцятого століття, який тепер, усміхаючися, стояв біля Славка й питав, чи він, Славко, не боїться висоти, наслідком чого Славкові остаточно вивітрилася з мозку теорія, котру йому стільки разів тлумачив Тарас, з особливою ретельністю (що Славка ані трохи не переконувало) наголошуючи на тому, що сенс її не лише в зовнішньому відображенні предметів, куди входить і проникання крізь мури, і перетворення металів, і таке інше, що саме собою ще нічого не варте, бо до штукарства і дурень здатний, — а в усвідомленні (і це найважливіше) людського призначення, проти якого, на Тарасів розпач, так баскаличився Славко, нишком перегодований вітамінами (на думку Тараса, саме вони розпорошували внутрішню енергію, потрібну для ходіння крізь мури, хоча Славко ковтав вітаміни виключно на пораду Харитона Семираменного, аби позбутися кінцесвітніх видінь), дратуючи свого терплячого наставника ніби навмисною віслюкуватою нетямущістю, яка тоді в «Щербатому місяці» так роз’ятрила Тараса попри те, що він справді не слабував на звичку юшитися з дрібниць, аж він лайнувся, згадавши спокусника роду людського, і ця згадка нечистого в присутності Дзиндри, котрого Тарас тоді ще не зауважив, і спричинила потоп, бо саме водою Дзиндра й зупинив клубчасте втілення лукавого, який почав був витягувати м’ясисті плечі й звісив уже ратицю зі слів, шо їх зопалу вимовив Тарас, — а зовсім не Лелькова необережність, який, вмонтовуючи в стіну скалки від Тарасового чи то пивного кухля, чи то рога достатку, а, головне, воліючи припинити вічні Тарасові суперечки зі Славком про людське призначення, котре сиділо Лелькові в печінках, оскільки й без нього капосно жилося на світі, так гаратнув молотком по стіні, що пошкодив водяну руру, іржаву й дефектну від бомблення ще з часів війни, наслідком чого й залило підвал аж Перекотигорі довелося, бо Лелько від несподіванки збаранів і не рухався, хоча вода заливала йому щиколотки! бігти й викликати пожежну команду повз незворушного призвідника навколишнього хаосу, якого Славко навіть не зауважив, поглинений Дзиндрою, котрий спокійно чекав, заки вляжеться шарварок, щоб змогу почути власний голос.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
~ завжди у снах бачу Тебе вільною такою Ти і є наяву Навіть т а м Реалії 337~~ що то за реалії світе ренегати при регаліях покійники реабілітовані і мрійники ізольовані І.Калинець.Пробуджена муза ÄÎÄÀÒÊÈ ÄÎ Á²ÎÃÐÀÔ²¯ 1972 (33 ÏÎÅDz¯ ÄÎ ÑÂÎÃÎ 33-˲ÒÒß) ×ÅÐÂÅÍÜ 1972 ~1 забігаючи наперед зауважу важке повернення до стереотипу сльози засушеної між сторінками рими амбітність випорскує як свіжолуска риба з рук забігаючи вперед поривання натягає шлеї а здобутки можна важити на аптечних терезах втратам немає ваги бо все що є в мені коло мене ліпше не створю марна надія або попереднє віддати вогню 2 допиваємо узвар сушениць останній спомин торішнього снігу врожай засипано в засіки для коктейлів з молодого молока підцукровано пасовище беріз сік сам раз для бутлів червоніють бузьчині ноги ревеню від квітневої паморозі коли ж аґрус продукуватиме зелені кульки оскоми 341~3 хліба ми мали вдосталь але голод спізнали спрага томила хоч криниці ріки не повисихали конституції гарантували недоторканість а ми розлуку зазнали до цієї землі припасти не тільки у молитві до хліба щоденного не тільки намацати стебло джерельця вустами а й очі глибоко вкласти важкі як свинець у серці 4 з доброго побудження лише більше ніякої корисливості вирахувано момент збігається із розміщенням зір політичною ситуацією давнім пророцтвом минулорічним попередженням заступника прокурора так мій тридцять третій рік завершується розп’яттям почавши з перетворення води на вино доходжу коли за0 лишилося кілька жорстоких слів саме стільки аби прицвяхувати суничного літа І.Калинець.Пробуджена муза ~342 5 а ти кажеш надійся стежечкою а вона хитріша від звилини мозкової поверхні стережуть її петляння кудлаті голови снів чатують якісь химери з фрейдівського пралісу корінь розпачу під ноги перебігає впоперек ходи мовчу вже про різні об’єктивні причини 6 ці тендітні деревця фантазій варто би нащепити брунькою реальності запліднити квітку езопівським пилком ми б діждалися плоду гідного нашого кліматичного підсоння де не все гаразд з право0 захисними смугами обіцянками опадали манни з циклоном що найчастіше народжується у надрах рідного ландшафту аніж на неозначеній території Додатки до біографії 343~7 у що переселилися душі безіменної каплички і Михайлівського золотоверхого собору скло і бетон бездушні чи виросло деревце зацвів петриківський орнамент клювала калину метафора Голобородька не водяний знак інкунабули Йвана Дзюби прив’язує до хронології епохи а знак сльози філігрань крові світиться на кожнім аркуші накладу самвидаву по цьому впізнаватимуть нас нащадки переселення душ триває 8 опадають руки як листя з дерева задалека радість на нетвердих крилах перелітних пташок на однім крильці де воно і чи долетить ми задалеко від радості так само розминемося у часі щоб вихопити з рук гостре знаряддя самогубця переадресоване серцеві запізнення завжди глядить І.Калинець.Пробуджена муза ~344 услід повними сльозами навіть коли зникає колесо дитячий обруч безцільно а не тільки людина 9 друже сама довершеність твій недавній вірш заздрю вивітрили з мене студії поетики стою як рихлий стовп вапняку ледве витримую тихе дихання музи за плечима рівно п’яти хвилин і не більше тішу себе між іншим що сприйняття легко ковзає по відшліфованім каменю натомість у вижолобах шаруватої поверхні залишаються пахощі крапелька мозку роса 10 аромат кави вибіг за поріг конюшина молодий дощик сіяла собі в ноги рак знак зодіаку опікувався кожним моїм кроком можливо ще хтось з органів безпеки свобода не тільки речення зі знаком оклику Додатки до біографії 345~але не в мене що давно відмовився від пунктуації за ґратами вільні від лицемірства ви знаєте більше про свободу про її справжню інтонацію у будь0якому контексті 11 згадка про світло конає в останньому оці в черзі найсамотніша з0поміж самот що тепер маємо чинити запізно усвідомлювати черв володар тіла нашого він же панує над вутлим духом май милосердя до нас темряво0янголе0хоронителю всього що точить пожирає різних створіннячок Божих теж не лишай напризволяще неприступних для розкладу просочених їддю безсмертя 12 вибігаю з темряви ще босим обдарований кроком гідністю що підносить з кінцівок задивляюся з0під долоні крізь пальці залишаю на стіні на що здатний І.Калинець.Пробуджена муза ~346 малюнок формулу ієрогліф змучені вуха не чують старого скрипу завіс відрухово зачиняю на дотик не відчувши привчений до порядку двері триптиху за ними немає більше ні ліктя людини ні Божого 13 посадивши квітку на скелі полишаю на погибель устами кохання розбудивши відвертаюся до зблеклих зір титулуючись поетом лепечу громаді дещо з вимерлої лексики цією хитрістю привертаю старе як світ збайдужіння це воно колись облапало цинічну землю і сферу твердою рукою тепер тюкає у лице дитячого провокатора 14 чи ми запізнилися трохи чи завчасу появилися аби два береги рани поєднати сурдинкою поезії жорстокість світу рев злагіднити завжди один із тисячі Додатки до біографії 347~оживає від наглої слави вилазить з куцої домовинки крізь стрій протискується траурної процесії достойників бо он там здалося йому за найомріяніший німб петля невикорчуваної шибениці 15 зректи смертним тиражем N тис. підперте підборіддя а ля формат кишенькової поезії всього якихось ще там друк.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”