беса

1. У давньослов’янській міфології та фольклорі — злий дух, демон, що втілює зло, хворобу або божевілля; часто вважався причиною психічних розладів (звідси вираз “біс його/її знає”).

2. У християнській традиції — падлий ангел, слуга диявола, що спокушає людину та сіє зло; нечиста сила, чорт.

3. У переносному значенні — про людину, яка відрізняється неслухняним, зухвалим, пустотливим характером; невгамовна, жвава дитина (розмовне, часто іронічне).

Приклади вживання

Приклад 1:
Василь повернувся у шахту.. Переднє авто пролетіло останні три тополі під Беса – рабкою, далі Круглоуніверситетською вил ітає на гору.. Останній лише позирає через спину на сонце — от-от стрибне за Китаївські кручі.. Перелітають на Лівий берег, на Схід, далі і далі на Схід.. Нічний ресторан. Дороги назад нема.
— Зеров Микола, “Камена”

Частина мови: іменник (однина) |