1. (біол.) Здатність клітинних структур до забарвлення основними (лужними) барвниками, що свідчить про високий вміст нуклеїнових кислот (зокрема, РНК) або кислих глікопротеїнів.
2. (мед., гістол.) Властивість цитоплазми деяких клітин (наприклад, плазматичних, бокалових клітин) інтенсивно поглинати основні барвники, що використовується в діагностиці для виявлення певних патологічних змін.