Словник Української Мови
Буква
1. Без інтересу, зневажливо, з повним байдужанням (про ставлення, поведінку, реакцію).
2. Не звертаючи уваги, не приділяючи значення, не цікавлячись (про дію або стан).
3. (У безособовому вживанні) Про відсутність емоційного зацікавлення, інтересу або хвилювання у когось щодо когось або чогось.
Приклад 1:
— Та то на хуторі, — байдужно одказав один з-поміж пожежних. — Так що ж, що на хуторі?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Латинське ars, що просочилося в бiльшiсть європейських мов, нордичне Kunst, що вiд‑рикошетило у захiдних слов’ян “штукою”, — от де на‑правду здоровий пiдхiд, аж чути бюргерську пообiдню кислокапустяну вiдрижку: штука, забавка, безневинне трюкацтво, акробатичний переверт на линвi, мелодiй‑ний подзвiн бароккових дзигарiв i штудерно рiзьбована табакерка, наше “мистецтво”‑мастацтво тої ж природи, тiльки так — байдужно‑поблажливим позiхом: ну‑ну, чим там мастаки нас сьогоднi потiшать? — i знешкоджується, розчакловується приховану пастку, i, здається, єдина церковнослов’янщина марно вицiляє застережного сухого перста: “изкусство” — вiд “изкус”, спокуса, ота сама, в яку молитва просить не ввести.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Вона лежала на лавi i голосно стогнала, а вiн блукав по оголених сiрих ланах, байдужно, без цiлi, аби далi вiд дому. Гафiйка плакала.
— Самчук Улас, “Марія”