барометр

Приклад 1:
Властиво, Самійло Гаврись так одразу не зауважив, коли саме До їхнього товариства прилучився Віктор Платонович, бо як він постеріг (а постеріг він тієї хвилини, як вони удвох з Худьом на підставі цілком недвозначних ознак дійшли остаточної певности щодо Наумикової невмирущости), отож як він постеріг, що, крім Худя, за їхнім столом «У Медвідку», куди Гаврись частенько навідувався, вряди-годи затягуючи з собою навіть переважно непитущого Худя, аби послухати про його печери, що служили за барометр світових подій, — як він постеріг, що на нього, Гаврися, дивиться незнайоме кінське обличчя, Самійло уважніше глянув на непрошеного гостя й спитав, хто він, — на що у відповідь запитаний приємним, трохи захриплим баритоном відрекомендувався Віктором Платоновичем Кентавром, — прізвище, яке напевне не зачепило б Самійлового вуха, якби він раптом на свій не абиякий подив, оскільки він, Гаврись, випив лише кухоль пива та маленький коньячок і в його голові панувала ще повна ясність і порядок, якби він раптом не вгледів, що Віктор Платонович ззаду з-під піджака вилискує величезними гнідими крижами, котрі спочивають на трьох стільцях, що їх йому вже встиг принести догідливий кельнер. — Як же це ви так — серед міста із, даруйте, голим задом?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”