Баоцзюань (кит. 宝卷) — жанр китайської народної повчальної літератури, що поєднує прозу та вірші, релігійно-моралістичного змісту, який виник за часів династії Сун і був особливо популярний у період Мін та Цін; часто використовувався для проповіді ідей буддизму, даосизму або народних культів шляхом усного виконання.
Баоцзюань — конкретний текст (книга, сувій), створений у цьому жанрі, що містить історії про бодхісатв, божеств, легендарних героїв або моральні повчання, призначені для читання та співу під час релігійних церемоній або народних зібрань.