Приклад 1:
лише тих у Вінниці встигли відкопати за німців) дбайливо замасковані дитячими майданчиками незчисленні з кулею в потилиці трупи, яких конопатий ощасливлювач людства нагромадив у братні могили, куди новітні єдинонедіпимники заповзялися втовкти весь український народ, — бо інакше чому саме на Україні, а не де інде, однієї погожої днини, що не заповідала жодних катаклізмів, звичайнісінька яблуня почала закорінюватися гіллям у землю, як баньян, і вже виповнила собою півтора гектара, вирушивши в похід по всій землі поволі, але загрозливіше, ніж нагле пробудження вигаслого вулкану, що жене в долину, здавалося, Довіку незрушні брили льодовиків, як це ще підлітком випало побачити Чоботаренкові на Уайкато, коли він уперше спостерігав, як рухаються річкою грубезні уламки льоду, — пливе цитриново-рожева крига, подібна до тих цинтриново-рожевих ночов, що їх Пилип Чоботаренко роками пізніше угледів у бруклінському помешканні Архипчука, котрого Чоботаренко відвідав не так заради безплатної ночівлі, — безплатну ночівлю він міг знайти й деінде, — як на догоду батькові, який знав Архипчука ще з Міттенвальдського табору й листовно попросив свого давнього приятеля на час Пилипового перебування в Нью-Йорку трохи заопікуватися його сином, народженим у Новій Зеляндії, хоча Пилип Чоботаренко давно стояв на власних ногах і не потребував жодної опіки, навіть як для батька, який ніколи не хворів і вперше мав серцевий напад, коли від Пилипа цілу зиму не було вістки з Канади, куди він у свої неповні вісімнадцять років подався, аби скуштувати заробітчанського полювання, — навіть як для батька Пилип, на відміну від своїх значно молодших братів, які трималися ще більше матері, ніж батька, і пишався, зокрема на віддалі, все ще дорослою дитиною, що її Архипчук побачив перед собою, коли Пилип Чоботаренко на тиждень раніше, ніж домовлено (оскільки літак, котрий винайняла група студентів, чи просто молодиків, охочих звідати широкого світу за здешевлену ціну, вилетів передчасно, у зв’язку з передбачуваним страйком дещо скоротивши маршрут, а Чоботаренко забув послати про те вістку до Нью- Йорку), явився до Архипчука саме тоді, як Левко Довгань, височіючи над перлямутровими обопоками з цитриновим відсвітом, що клубочилися по хаті, як на гірському перевалі (в першу мить Чоботаренко й справді мав враження, ніби він ступив не на поріг Архипчукового помешкання, а заніс ногу над проваллям, де внизу над гірськими кратерними озерами два велетні споруджували нескінченний міст, не призначуваний для смертних, і тому від людського погляду цей міст і перетворювався на цитринові оболоки, що розматеріялізовували предмети), — з допомогою Архипчука, якому щохвилини по-новому навколишня імла викушувала шматки тіла, мив Юлі голову. Властиво, копи Чоботаренко прочинив двері до Архипчукової господи, він зауважив посеред величезної трапецієподібної кімнати двоє ночов на дерев’яних спорудах, — наче пририхтованих для відливання бронзового коня з віднайденого Леонардового записника, на відбитку якого Чоботаренко натрапив в одному з купи ілюстрованих журналів, що їх до масних плям зачитали пацієнти, чекаючи кожен своєї черги, коли ходив до лікаря шепитися проти тифу, холери, віспи й поліомієліту, і Пилипа тоді особливо схвилював, хоча тепер він і не пам’ятав, чому саме, Леонардів так і не відлитий у бронзі кінь, оснащений риштованням дещо подібним до тих дерев’яних споруд, — між котрими на стільчику з фортепіяном сиділа худенька дівчинка в білих лакованих черевиках, якій двоє здорованів, орудуючи губками, двома великими і з десяток малих квітчастих полумисків, слоїків і горняток, трьома ринвами, з’єднаними рурами з перегонним кубом, колбами, пральною дошкою, різнокольоровими найлоновими шітками з довгими держаками, котрими здоровані вимахували, Імовірно, розріджуючи повітря, бо іншого застосування Чоботаренко так і не спромігся уявити, — з допомогою півметрового еліптичного сувою (не виключене також, що то була на зразок шитих песиків ракета-лялька, котрою здоровані пробували трохи розважити знуджену дитину, примоцувавши до сувою-ракети вітровий млинок, хоча подібними вітровими млинками, як Чоботатаренко згодом постеріг, виявилися оснащені і ночви, і перегінний куб, і стояк з надпиляним стрижнем, на який настромили чи то кружок макухи, чи то кусень повсті) та з півдесятка лискучих місяців (зрештою, може то були дещо незвичної форми якісь особливі праски чи вологорозпилювачі), за кожним уживанням вигортуваних з вологих рушників, що трьома розпушеними купами лежали, паруючи, на цераті біля ночов (трохи поодаль від церати на таці й просто на підлозі валялося з півсотні шкаралущ-половинок зі свіжих яєць, а в скляній — * кулястій і прозорій вазі поруч містилися не розбовтані жовтки, в які час від часу занурювали руки, потовщені до плечей мильними буфами, обидва чоловіки, обережно витягуючи по жовтку, який щезав у ночвах, пустивши кілька іскор на довколишні оболоки), — мили цитринові коси.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
