Приклад 1:
припекло навчатися, і то саме на лікаря, так наче на родину не вистачало одного, Богданового, докторату зі статистики, що його Богдан мав от-от отримати і що тепер майже втрачав сенс, тому що Наталці, матері п’ятьох дітей, замість переїхати на нове, більше і вигідніше помешкання, — адже Богдан уже дуже поцінно виторгував будинок і величенну садибу в Пенсільванії, від яких треба було тепер відмовлятися, — замість спокійно жити й виховувати дітей, приспічило сісти на шкільну лаву, аби, як зовсім недоречно запевняла Наталка, в хаті запанувала злагода, а насправді не злагода, а казнащо: клопоти й неспокій, на які Богдан ще не знайшов остаточного означення, подумки на всі боки обертаючи Наталчин учинок, безглуздість котрого не вкладалася в Богдановій голові, бо коли Наталка, незвично обережно добираючи слова, ніби вона не говорила, а на подобу линвоскока з зав’язаними очима, в руках довжелезний залізний балансувальний патик, ногою намацуючи линву над проваллям, сказала нарешті, що вона записалася до заочного коледжу й має намір студіювати далі, Богданові здалося, ніби Наталка хвора, настільки те, що вона сповістила, виглядало торопленим і сміховинним, а потім, коли він з болем пересвідчився (тоді Богдан справді відчув, наче його переполовинили й кращу половину пустили з вітром, лишивши сам попіл й немощі), що Наталка й далі веде своєї, його пойняв навіть не гнів чи роздратування, хоч попервах він мало не луснув, а щемке заціпеніння, яке не залишало його й тоді, як Наталка, постерігши, що він мовчить, трохи набралася духу й почала пояснювати, як то деякі її давні приятельки, байдуже, чи то з нудьги, з великого розуму, достатків чи ще якихось причин теж пішли на студії, і тому нема нічого особливого в тому, що й вона, Наталка, спробує дечому навчитися, адже, дякувати Богові, вона живе не за середньовіччя, хоч вона чинить це не з бажання мавпувати інших, а просто її справді потягло на науку, і таке стається, — тягне ж людей на горілку, наркотики! — і вона, Наталка, спробує (як не піде, то не піде, але спробувати вона мусить, тим більше, що тепер Богданова доглядатиме дітей, розв’язавши їй руки), спробує взятися до навчання у віці, коли інші кінчають студії, оскільки вона повністю свідома того, що їй доведеться починати з нуля, ну доведеться, нехай, її не лякають труднощі, а, крім того, сам факт, що вона, Наталка, раптом пішла вчитися, нікому не чинить лиха, найменше йому, Богданові, хоч він і дивиться зараз на неї так, ніби вона замордувала людину, але вона, Наталка, нікого не замордувала й не скривдила, просто вона хоче вчитися, дарма що Богданові це бажання з незвички, оскільки досі вона, Наталка, ніколи не висловлювала своїх бажань, і виглядає шкідливою химерою.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
