багно

Приклад 1:
), що міріядами фасет просівається крізь неї, як крізь сито, тому лише, що її, Маринине, єство, на мить опинившися без нагляду власного розуму, розчинилося в цьому випадковому в її житті довкіллі, — такому ж випадковому, як колір шкіри, стать, місце виходу людини в існування, — аби згодом перетворити його (незбагненні фільтри душі, які обертають жорству на самоцвіти, багно на орхідею, а найкоштовніші метали на ганчір’я й черепки), цілковито позбавивши зв’язку з конкретним явищем, перетворити на заряджену впорядковувальним цілющим струмом частку її, Марининого, єства, своєрідну озонну камеру, куди за порятунком вона, Марина, згодом занурюватиметься під час життєвих бур, просто тому, що ця частка стане для неї, Марини, пунктами опору, без котрого людина, ймовірно, не спроможна існувати, незалежно від того, в яких площинах вона ці пункти опору розміщує і яким ефемерним матеріялом задля цього послуговується, хоча ці міркування, що спалахнули в ній, Марині, триповерховими язиками полум’я, поки вона блукала автом бічними дорогами, майже цілковито пригасли, коли вона виїхала на головний шлях і, бачачи, що смеркає, запропонувала, всупереч первісному планові, на що однак усі радо пристали, замість розшукувати для безкоштовної ночівлі звідси ніби вже й не далеку домівку Петра Семенюка, як виняток, заночувати в найближчому придорожному готеликові, відсвяткувавши Гнатове повернення до життя доброю вечерею, яка, звісно, не забарилася піднести настрій, остаточно вимаґлювавши з молодих організмів пережиття дня, аж Гнат забідкався, що поблизу нема дискотеки, де варто було б розім’яти суглоби, а тоді, оскільки йому, як й іншим, нічого ліпшого не спало на думку, запитав, чи не бажає шановне товариство, поважний збірний вік котрого добігає вісімдесяти вісьмох років, задля ліпшого травлення, дарма що його, Гнатів, шлунок безперешкодно стравить і дзеркальну шафу, бодай трохи попереставляти ноги перед тим, як завалитися до ліжка. Щоправда, їй, Марині, яку вечеря й пов’язане з цим відпруження клали в сон, не надто кортіло прогулюватися, і, якби таке побажання висловив Мирон чи Василь, вона, Марина, напевне відмовилася б, але тому, що цю пропозицію висунув Гнат, котрий перебував того вечора ще на статусі іменинника, вона, Марина, не заперечила, тим більше, що вона вирішила цього разу до кінця бути доброю й не баскаличитися, отож, прихопивши светр, вона й побігла слідом за хлопцями на другий бік вулиці і, вже біжучи, в світлі фар уперше зауважила таблицю з назвою місцевости на кілька хат, де мав би мешкати й Петро Семенюк, розшукувати домівку якого тепер, звісно, не мало жадного сенсу, оскільки вони вже заплатили за ночівлю з вечерею з розрахунку, що рано без сніданку вирушають далі і вип’ють каву десь у дорозі.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
…Зiйшли з ганку в багно. Двiр увесь шумить.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”

Приклад 3:
Витяг з багна ногу — багно крюкнуло. — Здаровий ти мужик i в арманську був.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”