Приклад 1:
— з чого, щиро признавшися, він, сатана, вдоволений, бо це зайвий доказ його могутности, хоча, зрештою, йому, сатані, оскільки він не дрібничковий і вдоволяється й малим на відміну від Того аскетичного Шаленця, — слугують не лише ті, що грають на органі, а й ті, що органи нищать і, аби вирвати найбільші труби, влрягають коней в орган, щоб виламати основу, чи розкладають із молитовних стільців і лав, хоругов та ікон багаття посеред церкви, аби розтопити метал, щоб він скинув з себе подобу звукових рур, за допомогою яких Юркові раптом забаглося творити для світла!)? Та й що таке взагалі світло?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
— розумiється, що iншого — писати по‑росiйськи чи по‑англiйськи, на перший же твiй вiрш, видрукуваний англiйською, i то в цiлком малопомiтному журналi, екстатично вiдгукнулось, звiдкiлясь трохи чи не з Канзасу, якесь там “Тhe Review of Literary Journals”, це ж треба, i Макмiллан збирається включити його до антологiї свiтової жiночої поезiї ХХ‑го столiття, “You are а superb poet”, — кажуть тобi тутешнi видавцi (зволiкаючи, проте, з книжкою), спасибi, я знаю, тим гiрше для мене, — але в тебе нема вибору, золотце, не тому, що не зумiла б змiнити мову, — пречудово зумiла б, якби трохи помарудитись, — а тому, що заклято тебе — на вiрнiсть мертвим, усiм тим, хто так само несогiрше мiг би писати — по‑росiйськи, по‑польськи, дехто й по‑нiмецьки, i жити зовсiм iнше життя, а натомiсть шпурляв себе, як дрова, в догоряюче багаття української, i нi фiга з того не поставало, крiм понiвечених доль i нечитаних книжок, а однак сьогоднi є ти, котра через усiх тих людей переступити — негодна, негодна i все, iскор‑ки їхньої присутностi нема‑нема та й укидаються в повсякденному, навзагал геть спопiлавiлому буттi, i оце й є твоя родина, родове твоє древо, аристократко забацана, прошу пробачення за непризвоїто довгий вiдступ, ледi й джентльмени, тим бiльше, що до нашої теми вiн, властиво, не тичеться). Ледi й джентльмени, жаль за власним, з дня на день марнованим тiлом — це почуття, знайоме хiба ГУЛАГiвським в’язням: вечорами у ваннi я розглядаю перед дзеркалом (начепивши совинi окуляри, тi самi, з товстими скельцями, так що вигляд маю достолиха кумедний) свої груди, досi такi незмiнно кулясто‑пружнi, визивно насторченi пипками врiзнобiч (“Это ж надо, — казав колись, нестак i давно, один недоукраїнiзований мною мужчина, — наверно, четвертый размер, а как держится!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
— i так справдився її сон — давнiй, минулорiчний, задовго до знайомства їхнього побачений: деревцятко на роздорiж‑жi, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий запалює пiд ним багаття, черконувши сiрником, i от — мить! — деревце охоплене пожаром, котрий тут‑таки й гасне, мовби на те лиш, щоб обглитати крону з листя, i там, де перед хвилею деревцятко мiнилося свiтляною зеленню на тлi неба, стримить гiркий, зчорнiлий кiстяк.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
