1. Властивість або стан, за якого система, структура чи організація має не один, а кілька самостійних або відносно автономних центрів управління, розвитку, впливу чи активності.
2. У містобудуванні та регіональному плануванні — концепція розвитку території (міста, агломерації, країни), що передбачає наявність декількох рівноправних або взаємодоповнюючих ядер (центрів) соціально-економічної активності замість єдиного домінуючого центру.
3. У політиці та державному управлінні — принцип організації влади, за якого повноваження розподілені між кількома незалежними або рівноправними інституційними центрами.
4. У наукових дослідженнях (особливо клінічних) — організаційний підхід, коли дослідження проводиться одночасно за однаковим протоколом у кількох незалежних центрах (лабораторіях, клініках, установах).