баб

Приклад 1:
— гора сирого, надто білого з нахилом до ластовиння, надто баб‘ячого м’яса, яке природа ніби помилково наділила чоловічою статтю, і ця виставлена на показ крихкотілість Халяви, — якби він нею бодай не хизувався! — й розпікала Федора, хоча він дружив з Леонидом Онищуком, остаточно збабілим від горілки і, щонайменше удвічі грубшим від Рафаеля, — якби людина розмножувалася діленням, як амеба, з Онищука вийшло б із п’ятеро ставних хлопців — однак Онищукова зовнішність Федора ані трохи не роз’ятрювала, навпаки, біля Онищука він завжди чувся надиво затишно, ба більше, коли йому траплялося прийти лютим до Онищука, за кілька хвилин ця лють безслідно випаровувалася, хоча Онищук ніколи не пробував ані заспокоювати, ані навчати життя, взагалі ніколи не ліз до Федорової середини, самою своєю присутністю випрасовуючи душевні збурення, — натомість Рафаелеві — і зовнішність, — властиво, ця зовнішність якраз і була тією проектованою назовні унутрішністю, яка доводила Федора до нападів ядухи, — і спосіб висловлюватися, — тягучий, чорний лакричник, що гофрованими жмутками струмував з Рафаелевого трубчастого писка, — і спосіб висловлюватися, — суцільні ходилиці: підскоки, присідання, піруети, — і взагалі саме, нехай і яке незначне випромінювання Халявиного єства негайно вичакловувало з Федора демонів, про існування яких він і не здогадувався, — як тоді в Ігоря, коли Рафаель його так роз’юшив, хоч Федір того, — принаймні йому так здавалося, не показав з виду, бо його, щойно блискавка пройшла мозком, опав страх, що він, Федір, уперше в своєму житті засумнівався, — навіть згадка про те згодом кидала його в розпач, шо він міг бодай на мить впустити в груди таку гідру, — чи вбивство — завжди злочин, прірва, з якої не видряпатися, — вистачало йому мимохідь зиркнути на сердечком викраяні вуста серед масної, дебелої Рафаелевої перепічки-обличчя), навіть коли Халява висловлював те, що й Федорові у спільному напрямку вкладалося в подібні думки, прошиває йому нутрощі ножицями, хоч він і пильнував, аби цього не виявити надто уїдливою заувагою чи дією, мого згодом не можна було б уже направити, бо в присутності рафаеля у Федорові вимикалися внутрішні гальма, і його мозок, наче в дитинстві: виросту, удосталь натовчу тебе, і голову відірву, і ноги повисмикую!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Лi­зе то не хто, як Про­кiп Ри­го­ро­вич Пiст­ряк, со­тен­ний ко­но­топський пи­сар i щи­рий при­ятель па­на сот­ни­ка ко­но­топсько­го, Ми­ки­ти Ула­со­ви­ча Забрьохи, бо вiн без нього нi чар­ки го­рiл­ки, нi лож­ки бор­щу до ро­та не пiд­не­се; а вже на по­ра­дi, як Пiст­ряк Ри­го­ровй­ч ска­зав, так во­но так i є, так i бу­де, i вже i до сто баб не хо­ди, так нiх­то не пе­ре­мо­же. Що ж то вiн за хво­рос­ти­ну пре у свiт­ли­цю до па­на сот­ни­ка?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Аж трид­цять ко­за­кiв, хто з пi­кою, хто з на­гай­кою, хто з доб­рим києм, хто з вiрьовкою, а хто з ко­ля­кою, та усi ж то дер­жуться мiц­но за вiрьовки, а ти­ми вiрьовка­ми зв’яза­но аж сiм баб… А що то за ба­би, так я вам роз­ка­жу. Перша – збудь-вiк Прiська Чи­ряч­ка, змо­ло­ду не раз си­дi­ла у ку­нi* (*Си­дi­ла пiд ареш­том, при­ку­та до цер­ков­ної стi­ни за не­мо­ральнi вчин­ки.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”