1. Діалогічна форма мовлення, характерна для української народної пісні, де один співак (зазвичай чоловік) вигукує “гей!” або “ой!”, а інший (зазвичай жінка) відповідає “ай!”; також — сама така пісня, побудована на чергуванні цих вигуків.
2. У лінгвістиці — одна з назв явища вокалізму, коли ненаголошені голосні [о], [е] вимовляються як [і] після м’яких приголосних (наприклад, [н’ісý] замість [несý]), що є характерною рисою північно-східних українських говорів.