А́йкало, -а, с. Зменшено-пестливе або іронічне утворення до айка; той, хто часто вигукує «ай» (перев. з жалем, переляком або від болю).
айкало
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Мешканці експресу метушились, як сарана на озимині: все те вдихало емоції, айкало, ойкало, плюскоталось у воді і розкуповувало шпарко омулі — вуджені, варені й солені, що їх нанесло сюди тубільне жіноче населення, либонь, з цілої округи — з усіх чотирьох берегів Байкалу. Омулі були свіжі, омулі були й смердючі, але всіх їх розкуповувано, бо це ж були не звичайні собі риби-омулі, а священні риби омулі, — тієї «омулевої бочки», либонь, що про неї від століття співала ціла романівська імперія, а тепер співає ціла «широка страна родная», словом, екзотичні омулі… Кондуктор свистів, і все те разом з омулями пхалося назад до купе, чіплялося за поручні… Експрес не рушав доти, доки не чіплявся останній пасажир.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”
Частина мови: іменник (однина) |