Значення
- (Фізика) –
Фізичне явище, властивість деяких матеріалів (наприклад, певних сполук, керамік) при певних умовах (часто при низьких температурах) втрачати електричний опір, внаслідок чого електричний струм може проходити через них без втрат енергії; надпровідність.
- (Техніка) –
Властивість напівпровідникових приладів (наприклад, тиристорів) самостійно, без зовнішнього керуючого імпульсу, переходити у провідний стан після досягнення певної різниці потенціалів між електродами.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. автопровідність, р. автопровідності, д. автопровідності, з. автопровідність, о. автопровідністю, м. автопровідності, к. автопровідносте