Словник Української Мови
Буква
АВТОНОМІ́СТ, -а, чол.
1. Прихильник автономії (у 1, 2 знач.); той, хто домагається автономії для певної території, національної спільноти чи установи.
2. Істор. Член політичної течії чи партії, яка в період національно-визвольних змагань початку XX ст. обстоювала надання Україні широкої автономії у складі федеративної Російської держави.
Приклад 1:
Читаючи щоденник Чикаленка, записує таке: «Автономіст, ненависник Москви, він проте дав надзвичайно цікавий матеріал для знайомства з українською культурою періоду розквіту творчости Коцюбинського» (5: 71). Розповідаючи про обговорення праці відомого літературознавця Єрьоміна щодо української культури, яке відбулося в Уфі 1943 р. на засіданні літературної групи Академії Наук, приєднується до думки, що вчений не розуміє специфіки української літератури, для нього вона існує лише «як переспів російської».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”