Словник Української Мови
Буква
1. Чоловіче ім’я латинського походження, утворене від римського імператорського титула Augustus (поважний, священний).
2. Монах або священик, який належить до одного з чернечих орденів, що дотримуються статуту, приписуваного святому Августину (августинці, августинці-відлюдники тощо).
Приклад 1:
А п’ять отців церкви, яких, сам не знаю за що, люблю найбільше: Климент Александрійський — раз, Іполіт Римський — два, Амброзій Медіолянський — три, Зенон Веронський — чотири і Августин Блаженний — п’ять, хоч цей п’ятий і заперечував музику?..» Мій перелік справив на нього враження, і ми осушили келихи до дна. Тут, не відійшовши ще далеко від числа п’ять, я ніби ненароком запитав: «До речі, ти почав нині, здається, з того, що нібито збираєшся порушити п’яту заповідь?» «Я мушу це зробити, отче Антоніо», — сказав він ущерть набитим бринзою ротом.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
^ 9 Августин Аврелій (Блаженний, 354-430 pp.) – видатний представник патристики.
— Тютюнник Григорій, “Вир”