Словник Української Мови
Буква
1. Особа, схильна до ризикованих, сумнівних або безрозсудних вчинків, дій чи підприємств, часто з метою особистої вигоди, слави або задоволення, без урахування можливих наслідків.
2. Той, хто бере участь в авантюрі (у значенні 2); шукач пригод, пройдисвіт.
Приклад 1:
Цей авантюрист спирався, очевидно, у своїх діях на підтримку сирійських поселенців у Дельті. Цим не забарились скористатися лівійці для свого чергового нападу на Єгипет.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
Муравйов Михайло Артемович (1880—1918) — військовий авантюрист, який приєднався до боротьби за Радянську владу, лівий есер, підполковник. В 1917 p. під час бунту Керенського — Краснова — начальник оборони Петрограда.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
(<< back) 8 Ілько Тимофійович Струк (1896-1969) – український авантюрист, отаман часів Громадянської війни. Відомий також, як активний організатор єврейських погромів.
— Тютюнник Григорій, “Вир”