архівар

1. (заст.) Службова особа, відповідальна за зберігання архівних документів; архіваріус.

2. (спец.) Програмне забезпечення, система або модуль, призначені для архівації, систематизації та довгострокового зберігання даних (наприклад, електронних документів, баз даних).

Приклади:

Приклад 1:
Невольнича муза ~286 Ñ²Ì архівар сущого і магічних таблиць нерозшифрованих прислів’їв зберігає ревниво тайну вогнистих печатей Апокаліпсису там поза мною темрява тому втискає в тиждень блукаючі світила наказує молитися дням планет і ріст місяця пильнує в утробах жінок освітися вповні без щербу з усіма звуками гами з усіма барвами небесної дуги заново цикл творіння сотворивши в кожному з нас Â²Ñ²Ì у розмитих важких плитах вод у кризі очі риб і стлілі хребти папірусів замерзлі відлуння співів сирен у печерах де не вилазить мох ростуть сталактити із дзвінких зерен теорем що здоймали куполи і мости окрилювали метал пульсували невловимими живчиками в атомах чому ж не хочеш бачити у числі смерті живодив невмирущого Кристалу Тринадцять алогій 287~ÄÅÂ’ßÒÜ прагну у тридев’яте царство де б’ють криниці із живою і мертвою водою за дев’ятьма колонами за дев’ятьма сферами очі божественного мандрівня напіткали ніщо повзти навколішки по росі дев’яти муз щоб хоч одна кинула прихильним оком а тоді навіть вдостоїтись тернової долі у квітчастих долинах і мужньо випити із відчиненими очима коли треба то й цикути наче вино натхнення з перстнем одкровення на кришталевім дні ÄÅÑßÒÜ чому покликав ти у співучі сфери небес якусь невідому планету Антиземля де шукати її орбіту в нічних пустирях крайсвіту яку десяту ноту ставить вона в цупкий вселенський акорд що вклав ти у голову антилюдини якою антикров’ю запалив її безсмертя десятою дорогою оминаю космічні оркестри а як упізнати фальшиве звучання серця коли моє таке недосконале таке глухе хто ж тоді я І. Калинець. Невольнича муза ~288 ÎÄÈÍÀÄÖßÒÜ несу в крові ляк кроку за поріг запаморочення пропасті після звичного поля а я так довго жадав упасти в медвяні левади твоїх очей посіятися в тихі і довірливі скиби все ламається як зигзаг скали навіть промінь світила доброго яко Бог зіштовхує нервово мою розмірену любов у відчай зміняє соняшниковий ритм у збуреному тілі ÄÂÀÍÀÄÖßÒÜ з тим словом я ходив між людей як з монетою ще не випробуваною на зуб піраміди достатку вгинали обруси долин повнота випліскувала через стрімкі береги ясніла досконалість замість душі у погляді каменю а сонце на різьбах ваготіло як вим’я зі струменями запахущого молока золото було щирим а мене пік розтоплений метал кожного щемного звука щастя ÒÐÈÍÀÄÖßÒÜ і нині і завжди починається біль з таємної вечері де мінливі кольори очей між свічками втоплено глибоко в дошках як гвіздки коли ноги обмиті побратимами Тринадцять алогій 289~пара рук вже чекає дзвінкої винагороди а інша прочуває гострий вогонь цвяхів стигми мої відчиняються не один раз до року заціплюю долоні щоб не зрадитись жодною краплею але не можу зрадо не можу здоймити не можу великодушно не можу зоряні руки як Він вуста мої душить прокльон 24—26.Х.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”