1. (істор.) Українська скорописна азбука XVI–XVII століть, що використовувалася в канцелярському діловодстві та приватному листуванні; названа на честь видатного українського вченого та графіка Івана Ареф’євича (Арефія), який удосконалив її систему.
2. (палеогр.) Стиль письма, характерний для українського скоропису доби козацтва, що відрізняється швидкістю написання, зв’язністю літер, специфічними накресленнями графем та численними скороченнями.