АО́РИСТ, -а, чол., лінгв. Минулий доконаний час дієслова, що вказує на цілісну, неподільну дію, яка відбулася в минулому, без зазначення її тривалості чи повторюваності; властивий переважно давнім індоєвропейським мовам (зокрема давньогрецькій, старослов’янській).
аорист
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— Якове Васильовичу, як буде по-грецьки аорист од дієслова «передчувати»? — лукаво пускає шпильку Михалко.
— Винниченко Володимир, “Записки кирпатого Мефістофеля”
Частина мови: іменник (однина) |