АНУ́-НУ́, виг. Те саме, що ану́ (у 1 знач.), але з відтінком більшої наполегливості, заохочення або погрози. Уживається для спонукання до дії, часто з відтінком нетерпіння або виклику.
ану-ну
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Він, було, Івася й підохочує: “Ану-ну, синку! учися змалу: на старість- як нахідка буде!”
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Частина мови: t.d. () |