Словник Української Мови
Буква
1. (хімія) Застаріла назва хімічного елемента стибію (Sb), важкого сріблясто-білого металу, що крихкий при звичайній температурі; використовувався у сплавах, наприклад, для виготовлення гарматних куль або друкарського шрифту.
2. (історія, гірництво) Мінеральна руда, з якої добувають стибій, переважно у вигляді сульфіду (сурми́ця, антимоніт).
Приклад 1:
У антимон іді (стибіді індія ) InSb, навпаки, практично відсутн я йонна частка зв’язку (с 2 → 0 ) , т о м у в цій речовині хімічний зв’язок переважно ковалентно-металевий. У сполуці NaSb хімічний зв’язок має йонно-металічний характер, тобто c1 → 0.
— Невідомий автор, “108 Panasenko Oi Ta In Zagalna Khimiia Tech”