Словник Української Мови
Буква
АНТУРА́Ж, -у, чол.
1. Сукупність навколишніх умов, предметів, осіб, що створюють певне середовище, обстановку; оточення. Святковий антураж міста створювали яскраві вивіски та квіткові композиції.
2. у знач. збірн. Предмети, аксесуари, що доповнюють основне, створюють відповідне тло, оформлення. Для театральної вистави ретельно дібрали історичний антураж.
Приклад 1:
Чудесна сцена, що й казати, — космогонічний антураж, перша зустріч із безсенсовністю, сенсовний сенсей… Однак чомусь цей уповні вартий життєвого старту епізод мені не хочеться вважати точкою відліку. Та й, урешті, кожна зустріч із безсенсовністю — завжди, немов уперше.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”