анна

1. Жіноче особове ім’я, що походить від давньоєврейського імені Ганна (חנה) — “милість”, “благодать”, “уподобання”.

2. Назва низки монет різних держав (переважно срібних), що карбувалися на честь монархів на ім’я Анна (наприклад, російські анни часів імператриці Анни Іоанівни).

3. У переносному значенні (рідко) — символ чогось застарілого, що втратило актуальність, аналогічно застарілій монеті (“це вже давня анна”).

Приклади:

Приклад 1:
Жилося нам там дуже зле: тісно, постійні конфлікти з господинею квартири Бібімур-апа (для сторонніх Анна Олександрівна), її дітьми, яких вона назвала вельми претензійно Артур і Герот (?) та чоловіком Салтаном Шагімардановичем, котрий, як вважалося, був на фронті, але чомусь досить часто з’являвся вдома й активно допомагав дружині тероризувати нас.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
М. Тихомиров навіть висунув припу- щення, що Анна була родичкою болгарських царів 1121 . На думку М. Ільїна, саме цим царственим походженням братів можна пояснити вираз Іоаннової служби XI ст.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”

Приклад 3:
Льоля згадала скриньку з дрiбницями бiля охотного ряду i на тумбочцi пiдручники й французький роман, здається, Гюго, i Анна Каренiна французькою мовою з порнографiчним малюнком на обкладинцi. …Сидiв некрасивий карлик Альоша, i Льоля йому сказала: — Ти, Альошо, дiйсно художник.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”