Словник Української Мови
Буква
АНКЛАВ, -а, чол. рід. 1. Частина території держави, повністю оточена територією іншої держави (або кількох держав) і така, що не має виходу до моря.
2. перен. Відокремлена, ізольована частина чого-небудь (наприклад, етнічна, культурна, економічна спільнота), що існує всередині іншого середовища.
Приклад 1:
до н. е. Японія являла собою напівізольований культурно-господарський анклав, відірваний від основних вогнищ далекосхідної цивіліза- ційної спільноти. Айни, ама, ідзумо, кумасо та інші острівні етноси вже виробили на той момент зародки власних протодержавних інститутів і ^ратифікованого суспільства, створили багатогалузеву економіку з домінуванням відтворюючих типів господарювання, заселили й освоїли абсолютну більшість острівних теренів, але не знали металів, комплексного рільництва і тваринництва, розвинених суспільно-державних інституцій, писемності.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”