Словник Української Мови
Буква
Анімізм, -у, чол. 1. Релігійне уявлення, віра в існування духів та душі, яка нібито керує всіма явищами та об’єктами природи, а також у самостійне існування душі після смерті тіла; одна з первісних форм релігії.
2. Філософське вчення, яке визнає душу першоосновою та джерелом життя й розвитку всіх матеріальних явищ; гілозоїзм.
Приклад 1:
Вчений не показав, що в основі міфотворчості – наділення природи душею, ідея про загальне одухотворення (анімізм) та пошуки людиною єдності з природою шляхом перенесення на неї своїх властивостей (ан- тропоморфізм). Практичний вияв міфотворчості – магія , в основі якої лежать уявлення про взаємодію всього з усім.
— Невідомий автор, “028 Dutkevich Tv Zagalna Psikhologiia Teoretichnii Kurs Tech”