1. (у психоаналізі) — такий, що характеризується або викликаний сильним емоційним зв’язком дитини з особою, яка забезпечує її потреби (наприклад, годування), що розглядається як основа для формування подальших об’єктних стосунків.
2. (у лінгвістиці) — такий, що стосується анаклізи; властивий анаклітичній мові або конструкції, де граматичні значення виражаються окремими службовими словами, а не зміною форми основного слова.