1. стверджувальна частка. Використовується як фінальне слово в молитвах та проповідях, маючи значення «вірно», «справді». Наприклад: «- Настане пилипівочка, то не гуляйте, молітеся, та й в скриню добре дбайте, — амінь! — так закінчив свою проповідь Моссаковський (Н.-Лев., III, 1956, 87)».
2. вживається як іменник, незмінний, середнього роду (зазвичай у ролі присудка). Позначає завершення, кінець чогось, стан, коли «усе скінчено». Наприклад: «Ти ж під тином, Сумуючи, у бур’яні Умерла з голоду. Амінь (Шевч., II, 1953, 323)»; «— Раз ти йому [господареві] шкоду зробиш, то й нашій приязні амінь (Фр., IV, 1950, 86)»; «— Гляди, Маковею, вдруге розгубишся: тоді амінь тобі! (Гончар, II, 1959, 59)».