1. У середньовічній Західній Європі — земельна власність, що перебувала у повному і спадковому володінні феодала (родини) і не обтяжувалася будь-якими умовними повинностями чи обмеженнями з боку вищого сеньйора, на відміну від феоду (бенефіцію).
2. У широкому історико-правовому сенсі — повна приватна власність на землю, що виникла з общинного землеволодіння германських племен.