АКЦЕНТУА́ЦІЯ, ї, жін.
1. Лінгв. Система наголосів у певній мові; спосіб наголошування, властивий мові, діалекту або окремому слову. Акцентуація української мови має свої історичні закономірності.
2. Психол. Яскраво виражена риса характеру, що перебуває на межі норми та патології; надмірне підкреслення окремих властивостей особистості. Акцентуація характеру може виявлятися в підлітковому віці.
3. Муз. Виокремлення, підкреслення певного звука або акорду за допомогою динамічного чи ритмічного наголосу.