Словник Української Мови
Буква
АКМЕ, невідм., сер.
1. Найвища точка, вершина, розквіт чого-небудь; період найбільшого піднесення в розвитку особистості, творчих сил, діяльності.
2. У психології та акмеології — стан фізичного, інтелектуального та духовного розквіту людини, кульмінація її життєвого шляху.
Приклад 1:
Він створив чудесну музику і надзвичайне малярство, що його примітиви здаються паризьким мистцям за акме досконалости, небувале декоративне мистецтво. Він скомпонував епічні пісні, незгірші від кодексів Гомера.
— Невідомий автор, “146 Yogansen Mayk Podorozh Uchenogo Doktora Leonardo I Yogo Maybutnoyi Kokhanky Prekrasnoyi Alchesty U Slobozhansku Shveytsariyu”