Словник Української Мови
Буква
АКАДЕ́МІК, -а, чол. рід.
1. Найвище вчене звання, яке присвоюється видатним ученим за визначні досягнення в певній галузі науки, а також особа, яка має це звання і є дійсним членом академії наук.
2. У деяких країнах та в історичному контексті — член академії (навчального, наукового або мистецького закладу).
Приклад 1:
Співали в хорі під керівництвом Валентина Мальцева — як забути хвилини блаженства, коли твій голос вливається у божественне багатоголосся Леонтовича, особливо коли поруч із тобою ідеально точно виводить другу партію Таня Назарова, світла людина, відомий діалектолог, яка так рано пішла з життя… Тріумфальний захист дисертації 1958 р. і веселий молодіжний бенкет у ресторані «Динамо» в передноворічну ніч… А через пару місяців потому коридорами Інституту бігав неймовірно жвавий, рум’яний і променистий академік Гудзій: «Покажите мне эту девочку, написавшую такую интересную диссертацию!» (він був членом Вищої атестаційної комісії у Москві). Нещодавно серед запитань анкети, запропонованої мені аспірантом-істориком, що працює над темою, пов’язаною з шістдесятниками, я натрапила на припущення: «Складається враження, що шістдесятники були дуже серйозними молодими людьми, чужими звичних розваг молоді.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Затонський Володимир Петрович (1888—1938) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1929 р. ), В 1922—1923 pp.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Колас Якуб (справжнє прізвище — Міцкевич Костянтин Михайлович; 1882—1956) — білоруський радянський письменник, народний поет БРСР (з 1926 p.), академік АН БРСР (з 1928 р.). В. Сосюра переклав три вірші Якуба Коласа («Киньте смуток!», «Відгук» і «Устінський горбок»).
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”