АДВА́ЙТА, невідм., жін. р. 1. У філософії індуїзму — недуалістичне вчення, яке стверджує єдність індивідуальної душі (атмана) та абсолютної реальності (Брахмана), заперечуючи будь-яку подвійність або відмінність між суб’єктом і об’єктом, духом і матерією.
2. перен. Стан або світоглядна позиція, що характеризується цілісним сприйняттям світу, відсутністю внутрішніх суперечностей та розділення на протилежності; єдність, неподільність.