Ойкання — фонетична особливість деяких українських говорів, зокрема південно-східних, що полягає у вимові голосного [о] на місці етимологічного (походженням) старослов’янського *ѣ (ять) у закритому складі, наприклад: [с’ойло], [н’ос], [хл’опец’] замість літературних сі́ло, ніс, хло́пець.
Ойкання — одна з основних діалектних ознак, що протиставляється іканню (вимові [і] на місці *ѣ) та єканню, і є важливою прикметою для діалектологічного членування української мови.