очиці

Приклад 1:
Спершу ти­хо, про­тяж­не ви­ли­ва­ла­ся пісня, й чут­но у ній бу­ло ту­гу не­ви­мов­ну, плач гіркий-за­дав­ле­ний; далі го­лос все дуж­чав, міцнішав, роз­вер­тав­ся на всі бо­ки і, як зимні за­во­ди вітру, роз­ля­гав­ся жур­бою по пус­тельно­му по­лю… Тільки мені й па­ри – що очиці карі… – лунала пісня; а по­ле, мов ще дуж­че по­чорніло, аж на­су­пи­лось… XXV Козак – не без щастя, дівка – не без долі Вернувся Чіпка до­до­му та за­раз ки­нув­ся по ха­зяй-р,ду – не заг­ля­нув і в ха­ту. Ма­ти тільки ба­чи­ла, як він ове­ча­там підкла­дав про­ся­ної со­ло­ми.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Іще трош­ки за­со­ро­ми­лась пе­ред по­важ­ним гос­тем, то й очиці спус­ти­ла в зем­лю, а на ви­ду аж сіяє. На ди­во бу­ла в Че­ре­ва­ня доч­ка, да й годі.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 3:
Що гор­да, то й гор­да, а він спог­ля­не – і очиці спус­тить; всі вже поміти­ли, і ото вже хва­ли­лись: «Бу­де­мо ж доб­ре та й доб­ре гу­ля­ти на весіллі! Не­хай гос­подь па­рує, ко­ли собі прий­шлись до па­ри!» IV А ба­га­тир­ка бу­ла Ма­ру­си­на ма­ти з діда-прадіда: у неї в світлиці під сто­лом бу­ли за­ко­пані ще якісь пи­лявські гроші, то сподіва­лись гульні на всю Гетьман­щи­ну.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”