ладний

Приклад 1:
сам починав вибухати (за що згодом його незмінно палив сором, що він не панує над собою), коли трохи довше вислухував Рафаеля, і то незалежно від того, чи Халява оповідав про незакінчені симфонії (вистачало Рафаелеві розтулити рота й повести розблягузкування про свою теорію музики, засновану, як він уточнював, на інших, ніж знаних досі, звукових коливаннях, оскільки навіть Шенберґ не додумався розщепити сам тон, так би мовити, музичний атом, як Федора опадали сумніви, і це попри свідчення Романа Навроцького, який чи не єдиний бачив Халявині партитури, не забуваючи пророкувати їм п’єдестальне майбутнє особливо тоді, як Рафаель захоплювався Романовою грою на скрипці, — чи Халява здатний покласти на ноти бодай коломийку, бож коли Рафаель узявся був диригувати на святі української незалежности, йому розлізлася вся оркестра, яка нібито змовилася, аби засвідчити свою солідарність з Софією Крижанівською, яку Рафаель дискваліфікував як солістку, — хоча з миттю, як Халява щезав, Федір одразу ж розм’якав усередині, ладний списати всі ці сумніви на карб упередження, спричиненого не інакше, як його, Федоровим, поганим характером; упередження, що, як і кожне упередження не мало нічого спільного зі справжнім Халявою), чи заходжувався розважати товариство масними анекдотами й просторікувати про любовні пригоди (це тоді, коли поблизу не стояла ревнива Катруся-Атена, що рідко траплялося), і ці і анекдоти, і любовні перипетії дратували Федора ще більше, ніж Рафаелеві — усе ще, за його висловом, із надмірної вимогливости до себе — незакінчені симфонії, бо Федір не міг уявити, аби десь справді, крім ручої Катрусі, знайшлася жінка, котру хоч на мить привабила б переливна туша Рафаеля-Мікель- Анджельо (Федір дав би собі голову відтяти, що й Катруся виконує при Халяві не жінчині обов’язки, а другої мами, і то навіть тоді, коли Катруся-Атена на монолітний подив усіх своїх знайомих народила близнюків і, — ще більша дивина, — зрештою, може, й справді людина ніколи не бачить найсуттєвішого в іншій, орієтуючися на випадкові, ніби характерні, а в дійсності поверхові, захисні ознаки, які тільки затемнюють і утруднюють розуміння іншої істоти? — замість назвати нащадків бодай Кастором і Полідейком, як того очікували місцеві світочі, чи хоча б Сезаном чи Ван Ґоґом, — охрестив же Кость Прощук своїх дівчаток Пеламідою й Атериною, за допомогою професора Кили переконливо довівши трохи підпилому — тобто майже тверезому, що не густо бувало, — отцеві Діонісію християнські первні іхтіології?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
То був третiй чи четвертий день по його приїздi — в пенсiльванську глушину, де добряга Марк, ладний запросити, коштом керованого ним факультету, всiх поетiв i художникiв свiту нараз, аби лиш пособили йому на часинку вистромити носа з тучi хатнього пекла (щоразу, телефонуючи їй до Кембрiджа, сповiщав — голоском, до якого пасувала б по‑пташиному схилена набiк голiвка, ку‑ку: “А я сьогоднi познайомився з гарненькою росiяночкою”, “А тут одна муриночка мною цiкавиться”, — хто б ним, бiдашечкою, цiкавився, вайлуватим сорокалiтнiм школярем‑вiдмiнником, по‑качиному розкарякуватим в ходi, з черевцем плюшового ведмедика, вистромленими з нiздрiв волосками й рiденьким пушком на лисiючому тiм’ячку, — i знову збивався на домашнє, iз дитячих зобиджених iнтонацiй: сьогоднi перемив увесь посуд, на працю через те спiзнився, а вона тiльки й сказала, мовляв, ти зле вичистив пательню, — спорскаючи на верескливо‑iстеричнi: коли, вичерпавши всi можливi розради, буцнувшись лобом у глухий мур чужої безвиходi, питала в нього навпростець — Марк, ну якщо все так безнадiйно, то чого ж ви не розходитеся? — “Because the fucking bitch couldn’t survive!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”