лах

Приклад 1:
Та­ких па­рубків час­то й гус­то мож­на зустрітії по на­ших ху­то­рах та се­лах. Од­но тільки в цього не­аби­яке – ду­же пал­кий пог­ляд, бист­рий, як блис­кав­ка.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
– Сi­дай, – ка­же, – зо мною; а ко­ли не хоч обi­да­ти, так тяг­ни ду­лiв­ку та об дi­лах ме­нi не до­ку­чай. От сот­ник мовч­ки обi­дає, а пи­сар си­дiв-си­дiв, мов-чав-мов­чав, да­лi за лож­ку, та у ту ж мис­ку… та й по­чав, як вiн ка­же, сок­ру­ша­ти перш борщ га­ря­чий з уся­кою, мiл­кою риб­кою, та пшо­ня­ну ка­шу до олiї, да­лi за­хо­лод­жу­ва­ний борщ з ли­на­ми, а там юш­ку з минька­ми та з пше­нич­ни­ми га­лу­шеч­ка­ми, та пе­че­нi ка­ра­сi, та бiльш i нi­чо­го.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Питавсь пан сот­ник у пи­са­ря i про сю, так ни­щеч­ком йо­му призй­авсь: “Що, – ка­же, – же­лах со­во­ку­пи­ти­ся з її дще­рiєю Ода­рiєю, ду­же лi­по­об­раз­ною, i во­на, тре­су­гу­бо не­чес­ти­вая, за­мiсть же­лаємої дi­ви­цi, возк­ло­ни­ла у ки­ше­ню мою ти­ся­щек­ля­тий гар­буз i пок­ри пред­няя i зад­няя моя сра­мо­тою, яко ру­би­щем. Так се їй за оноє дi­ло та­ко­вая пинх­ва…” Аж ось i пе­ре­мi­шав їм Та­ли­мiн Ле­вур­да, кла­ня­ючись ни­зенько, i про­сить: – Будьте лас­ка­вi, па­не сот­ни­ку Ула­со­ви­чу, мо­же б, спо­лос­ка­ли i мою жiн­ку тро­хи, бо тро­хи во­на чи не вiдьмує… – Давай її сю­ди!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”