1. (від лат. lamentor — голосно плакати, голосити) Голосно оплакувати когось, щось; голосити, причитати.
2. (переносно) Скаржитися, нарікати на долю, на щось; тужити, плакатися.
Словник Української
Буква
1. (від лат. lamentor — голосно плакати, голосити) Голосно оплакувати когось, щось; голосити, причитати.
2. (переносно) Скаржитися, нарікати на долю, на щось; тужити, плакатися.
Приклад 1:
Але тієї миті, як Федір торкнувся підлоги і його одразу ж кілька пар ніг штовхнули кудись набік, він уже знав: це кінець, так мало статися і так воно й сталося, і тут нема чого лементувати, тим більше, що якби він, Федір, тепер набрався сили крикнути і, боронь Боже, Віталій з білявим хлопцем й обидва Івани-Януси повернулися назад, їм ледве чи поталанило б удруге вийти звідси живими, своєю жертвою ані трохи не допомігши йому, Федорові, який, зрештою, тепер міг уже спокійно вмерти, переконавшися, що Тарас вирятував Ольгу, найдорожчу на світі для нього, Федора, істоту, якій він був так само байдужий, як вона сама була байдужа Тарасові, що ніби трохи й залицявся до неї, цим залицянням, не виключене, когось і ввівши в оману, проте не його, Федора, який тоді одразу ж вичув, як це вичуває лише людина безмежно закохана в об’єкт своєї пристрасти: звісно, Ольга Тараса трохи збуджує, як це збуджує чоловіка перша-ліпша молода й приваблива дівчина чи жінка, однак він її не кохає, — ствердження, яке його, Федора, не абияк втішило б, якби Ольга хоч трохи зглянулася на нього, тільки, властиво, чого це Ольга мала б на нього зглянутися, коли він був застарий для такого юного створіння, що раптом зав’язало йому світ, і Федір не плекав жодних ілюзій щодо цього, він і справді був застарий для Ольги, але, — і з цього, грішним ділом, і починалися його тортури, — адже і Тарас був не молодий, звісно, на якихось п’ятнадцять років молодший від нього, Федора, бож Тарасові доходила сороківка, тим часом як Ользі ледве минуло сімнадцять, а це ж, сливе, різниця цілого покоління, — і однак Ольга чомусь закохалася в Тараса, хоча для нього, Федора, не існувало жодного сумніву: з Тарасом Ольга ніколи не зазнає щастя, з ним її очікують самі випробування, розчарування й прикрощі, надто вже вони, і Ольга, і Тарас, різні вдачі, натомість із ним, Федором, попри різницю віку, Ольга була б щасливою, адже для Ольги (дарма що, окрім Марійки, його, Федора, й замолоду жінки мало хвилювали) він став би і взірцевим чоловіком, і батьком, і коханцем, і рабом, усім, чого тільки Ольга від нього забажала б, байдуже що йому, Федорові, самому було невтямки, чому саме на Ользі йому так відібрало розум; таж у своєму житті він, Федір, окрім Марійки (хоча то було щось зовсім інше), зустрічав, ну, недуже густо, однак не так уже й мало жінок, які охоче погодилися б пов’язати свою долю з його, якби він їх, про всяк випадок, не оминав, оскільки кожній із них завжди істотно чогось бракувало до того нетлінного жіночого образу, що його він, Федір, носив у собі, і от саме тоді, коли він назавжди розпрощався з думкою, що колись ще одружиться й матиме дітей, звикши до ролі старого кавалера, ба більше, коли саме припущення, що він, Федір, ще в когось закохається, йому самому стало здаватися недоречним жартом, його, Федора, й скрутила в баранячий ріг найдикіша, найбезглуздіша любов, яка, властиво, виявилася його смертю. Тобто, до тієї хвилини, як Тарас повів Ольгу до танцювального майданчика, він, Федір, і сам не знав, що це його смерть.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
— ти втомилась не бути в цьому свiтi, втомилась волiкти додому в зубах спрагло виссанi з нього згустки краси й радiсно лементувати: “Адiть, дивiться!” — але вдома, в твоїй бiднiй забембанiй країнi — країнi урядовцiв в обвислих штанях i всiяних лупою пiджаках, оплилих письменникiв, зугарних читати лиш одною мовою, та й з того вмiння нестак‑то вжиткуючих, i бистрооких, жучкуватих бiзнесовцiв iз навичками колишнiх комсомольських секретарiв, — все воно якось нi до чого не крiпилося, провисало непритокмане й ото хiба тiльки до виливу жовчi дрочило, своєю туманною, зашифрованою в незнайомих iменнях i реалiях недосяжнiстю, натоптуваних домашнiх самоукiв (чомусь незмiнно — на куцих, жокейськи вивернутих ногах: порода така, чи що?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
До їх тим часом надбiгло кiльки чоловiка з села, почувши їх гукання, бо увесь час вони не покидали лементувати, скликаючи людей. Не сподiваючися того, коноводи так i наскочили на їх у темрявi.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”