лунь

Приклад 1:
Дівчи­ни не вид­но,- тільки зе­леніли то там, то там, об­ло­жив­шись по­ля­ми, хутірські са­ди, як розкішні квітни­ки, а між зе­ле­ною лист­вою виш­ня­ку, груш, слив та яб­лунь біліли че­пурні ха­точ­ки. Па­ру­бок пос­то­яв на згірку, по­ми­лу­вав­ся кра­сою око­лиці, за­ди­вив­ся на один хутір, на дру­гий; при­га­ду­вав ха­зяїнів їх, пе­ре­би­рав у пам’яті їх до­чок,- та, те­ря­ючись в до­гад­ках, і по­вер­нув на­зад – до­до­му.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Та й як можна було утерпiти, дивлячись на чоловiка, що зовсiм у старостi, сiдого, як лунь, немощного, — стоїть над своїм дитятею, що одним одна й була йому на свiтi, i ту пережив, i ту, на самiм цвiту, хова, а сам зостається на свiтi з старiстю, з недугами, з горем, один собi з старою до якого часу! Яка вже їх жисть буде?..
— Самчук Улас, “Марія”