литовці

Приклад 1:
Куріпочка винувато кліпав очима, згоджуючись, і видно було по ньому, що він і справді заздрісно дивиться на породистих під гусарами жеребців, так само, як і на вітроногого Наливайкового Свата, що відкопилив губу й зверхньо, — і на поляків, і на своїх, — козирив вухами… Януш заходив в Острог як тріумфатор: вигнані Косинсь-ким з Правобережжя Дніпра ксьондзи і шляхта вітали його як свого збавленика; собаки гавкали; дерли горло півні; ворони каркали; горобці цвірінькали; дітворня билась навкулачки; корчмарі вискоблювали у корчмах столи до білого; корчмарихи застеляли ліжка хрусткими чистими простирадлами; іудеї раптом заговорили по-своєму; польські молодиці поїдом їли очима одна одну й пропихалися до знаючих собі ціну гусарів поближче; німці й литовці викочували з льохів бочки; вірмени різали баранів; греки шаткували свіжу капусту; італійці місили тіста… Лише сербські й болгарські купці, ревні прихильники православ’я, накидали штельваги на двері своїх лавок, зачиняли їх і нишком спльовували на Янушеве військо через плече… Не було видно на вулицях й міщан-острожан: поховалися по хатах, кузнях, майстернях, коморах, стайнях, пекарнях, куш-нірнях, шорнях — і так тихенько сиділи… А Петро Конашевич садив у дзвони! Вчепившись за прив’язане до мідних бил-язиків мотузяччя, просунувши в петлі ноги, він витанцьовував, корчився на мотузках, смикав то за одну, то за другу, а то й за кілька разом і вибивав із дзвонів усе, що в дзвонах було!
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”