лиха

Приклад 1:
Та вже тих сопілок до лиха маєш! Ну, скільки ж їх?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Зрештою, хіба він не мучив себе згодом пригадкою, що, може, якби його тоді не напастували добрі наміри, він ніколи не потяг би професора до Пилип’юкового шатра, і, очевидна річ, не сталося б жодного лиха, яке, здавалося, зникло разом із репатріяційними комісіями, бож на обрії наче вже не бовваніло жодної значної напасти, і в таборі дедалі наполегливіше ширилися чутки, що всіх дивізійників мають жужмом перевезти до Англії, де чекає на них нарешті людське життя без колючих дротів та сторожових веж, і він, Минько, воліючи не так задля себе, як задля професора, який останнім часом чимось помітно журився, про що йому, Минькові, не випадало розпитувати, а професор Сорока, зі свого боку, відмовчувався на всі його, Минькові, обережні промацування ґрунту, — воліючи просто зайвий раз бодай на картах, за браком інших джерел інформації, пересвідчитися (і це тим більше, що Пилип’юк досі ще нікому зі своїх клієнтів не наврочив лиха), якого орієнтиру триматися і наскільки таборові чутки відповідають дійсності, — потяг професора до Пилип’юка, очевидна річ, про всяк випадок, аби професор не відмовився, вигадавши, ніби не в шатрі Остапа Когута, — куди професор вряди-годи навідувався, аби заграти одну, другу партію в шахи чи подивитися, як інші справуються з тим мистецтвом, — а, мовляв, у Пилип’юка зібралися таборові шахісти, котрі могли тоді вже, заки професор оговтається, перетворитися й на звичайних собі хлопців, охочих проконсультувати за допомогою Пилип’юкових карт своє майбутнє, чого він, Минько, досі уникав, відчуваючи, що таке заглядання в майбутнє, навіть якби проти цього й не вергав громів у принагідних проповідях і отець поручник Еммануїл Кордуба, і Йов Скакальський, не конче йде на добро людині, і це попри мало не щоденну спокусу, уосіблену в його, Миньковому, приятелі Микиті Чичі, винахідникові, як на Минька, надто складної, а як на Чичя, єдино вірогідної, зрозумілої й дитині, провйдницької системи, з допомогою якої Чичьо спеціялізувався на відчитуванні долі з пропахчених карболкою й сечею кленових листків, привожуваних із волі контрабандою в обмін на обручки, наперстки й хрещики, що їх Чичьо вимайстровував із консервних бляшанок, старих черевиків чи дротяного непотребу, аби цей товар принагідно виміняти не, як інші, на тютюн, їжу чи навіть пляшчину горілки, а на звичайнісінькі кленові листки, — операції, здійснювані, звісно, не самим Чичьом, а за допомогою вирозумілої до цих справ, зокрема ж до індивідуальних потреб своєї клієнтури, робітничої сотні, яка вдосвіта, коли ще всі спали, заїжджала до табору автами з пропахченими дезинфекцією діжками, куди випорожнювали лятринні «кіблі», що їх англійці на брамі рідко контролювали з огляду на їхній вміст, уможливлюючи, внаслідок посиленої чутливости до певних запахів англосакських носів, Матвієві Заяцеві та його кебетним хлопцям провадити жваву торгівлю з італійцями, збуваючи їм вироби таборових умільців на подобу Чичя, який щоразу, отримавши з волі жмут кленових листків (у таборі не росло жодної деревини, а соняшники біля деяких шатер не ішли в рахубу, бо Чичьо для заглядань у мабутнє потребував не соняшників, а, якщо вже не надто свіжих, то бодай не торішніх і не пожовклих, а ще зелених кленових листків, на яких ще вібрували б космічні координати земних явиш, за допомогою котрих Чичьо, як це він сам казав, виструнчував прийдешнє у чітку систему і тому…), приходив до нього, Минька, пропонуючи відчитати йому долю, що, згідно з Чичьовим переконанням, скріплюваним численними доказами з різних галузей науки, маніфестувалася саме на кленових листках далеко прецизніше, ніж у найліпшому гороскопі, на кавовій гущі, восковому виливанні, на картах, на людській долоні, на тваринних нутрощах, зокрема на печінці, на пташиному леті, а чи на кнурячій сечі, — мовляв на кленових листках, байдуже що про це мало хто здогадується, оскільки людина найгірше бачить те, що перед її носом, досконало вписані життєві лінії не лише всієї світобудови, а й долі кожної людини, тільки, самозрозуміла річ, це треба вміти відчитати, а він, Чичьо, який навчився цієї науки від однієї тямущої волинячки, це вміє, у чому він, Минько, одразу ж пересвідчиться, якщо на кілька хвилин до голих грудей, спочатку посередині грудної клітки, а тоді трохи ліворуч, до серця, прикладе кленовий листок, аби на ньому, від живого дотику людського тіла, вияскравилися, як на фотоплівці, його, Минькові, прожилки долі, зумовлені біострумом кожної людини, — пропозиція, на яку досі він, Минько, не приставав не тому, шо Чичьові кленові листки смерділи сечею й карболкою, від чого, зрештою, можна було зайвий раз вимитися під холодним душем, а тому, що він, Минько, засадничо остерігався забігати наперед батька в пекло, аж поки його не змордували добрі наміри, і він, Минько, раптом воліючи засягнути більшої певности, замість покластися на Бога, — та й звідки йому було здогадатися, що ним крутить нечистий, хоча він, Минько, разом з усіма читав молити й відвідував відправи, як у католицькій, так і в православній (з огляду на професора Сороку) каплицях? — спав на думку перевірити в Михася Пилип’юка на бляшаних картах, яку їм усім, а зокрема професорові Сороці, за котрого він, Минько, особливо потерпав, готують в Англії долю, а тому й, — очевидна річ, нічого не прозраджуючи професорові про справжні наміри, аби він не образився й передчасно не пішов геть, — завів професора Сороку до Пилип’юкового шатра, де зібралися були Данило Кирипюк, Максим Хура, Герасим Королівський та Олесь Тарашук, які вже давно підбивали його, Минька, попитатися долі з Пилип’юкових карт, тим більше, що Пилип’юк мав щасливу руку й ніколи не наврочував своїм клієнтам лиха, — і це зовсім не з тієї причини, що йому, як зауважив Денис Лосів, бракувало належного зору, аби справді розгледіти на обрії, які смертельні жахи чигають на бідолашного небораку, котрий зважився глипнути крізь щілину у прийдешнє, а тому, що Пилип’юк, як це не раз у його, Миньковій, присутності тлумачив Кость Селезненко, притягав із непроглядного мороку тільки позитивну енерґію, лишаючи осторонь усе загрозливе й потворне, яке, не пробуджене до буття належною увагою, розчинялося в повітрі, так і не наблизившися до людини, бож хіба не саме цим способом Пилип’юк відчитав із карт, а чи просто, змусивши матеріалізуватися конкретними вчинками свою волю, виворожив — Олексі Городнику, Сашкові Олочієві, й Ґенкові Харчукові грошову фортуну, що наступного ж дня не забарилося й здійснитися, наслідком чого всі троє отримали, щоправда, незначні грошові перекази, які тішили серце не так тими кількома доларами, що, звісно, теж не псувало каші, як радше нагадуванням, що про них, дивізійників, оголошених воєнними злочинцями за ілюзії під егідою вже виразно приречених на поразку німців виборювати зі зброєю в руках вільну Україну й потурених за колючий дріт, освітлюваний вночі прожекторами й стережений круглодобово з чатівень, аби ніхто не втік на волю, ще хтось думає не як про зрадників батьківщини, якої не поталанило вирвати з тюрмища народів, а як про знедолену, цьковану з усіх боків власну кров, — а Ґенкові Харчукові ще й приплив з Америки пакунок від далекої родички, про котру Ґенко й гадки не мав, — наочний доказ ефективности Пилип’юкових консультацій Провидіння чи, як казав Панас Коломиєць, мурашкових доїнь попелиць долі, що, очевидна річ, надало йому, Минькові, належної відваги й зміцнило врешті- решт на переконанні, мовляв, незалежно від того, чи хто вірить у відчитування майбутнього з карт, чи ні, відвідини в Пилип’юка не лише нікому не пошкодять, а може, як своєрідна душевна профілактика, якою за жодних обставин не варто нехтувати, ще й дещицю підбадьорять, скріпивши приємною вісткою, самопочуття професора Сороки, котрому він, Минько, якби на те Божа воля, ладен був і небо прихилити за вушка.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”