лиз

1. (морський термін) Вузька смуга узбережжя, яка затоплюється водою під час припливу та звільняється від неї під час відпливу; осушка.

2. (рідко) Те саме, що лизун — гладка, слизька поверхня льоду або снігу.

Приклади:

Приклад 1:
Від йо­го гуч­но­го го­ло­су ” тінь зат­ремтіла, по­да­ла­ся вго­ру, ви­ще, ви­ще… Не­бо за­го­го­та­ло, заб­ли­ща­ло, шквар­ну­ло… Ог­ня­на стріла вда­ри­ла ко­ло йо­го; кру­гом усе затріща­ло і за­па­ла­ло ог­нем… Го­рить, тріщить, ло­миться, па­дає, кри­чить, ле­мен­тує, мо­лить… усі го­ло­си зли­ва­ються в один го­лос – у го­лос не­ви­раз­ної тяж­кої ту­ги; скрізь чут­но плач, ле­мент… І все те же­ре огонь – то своїм ши­ро­ким, лю­тим по­лум’ям, то своїми гост­ри­ми язи­ка­ми – ли­же… Лиз­не – і тільки чор­на вуг­ли­на після йо­го за­чорніє; ‘ лиз­не ще – вуг­ли­на побіліє, роз­па­дається на попіл… І піднімає йо­го уго­ру ши­ро­ка ог­ня­на хви­ля і, за­ло­по­тав­ши, не­се ви­со­ко-ви­со­ко… Огонь роз­хо­див­ся, розіграв­ся… Уже він кру­гом охо­пив Чіпку, уже до­ся­гав своїми дов­ги­ми язи­ка­ми до йо­го тіла, цілу­вав йо­го вид… Гля­не Чіпка… То ж не во­гонь, то людська кров хви­ля­ми хви­лює… “0-о-йІ” – скрик­нув він і не­са­мо­ви-, „ т,о ки­нув­ся.,. ‘,’ ‘ ,’,..$,’– ‘ ‘/’ ‘ ‘,’ •’/ ‘і”,у, •”” -‹і / Сто­яв уже вечір над­ворі.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Чіпка на­поїв Си­до­ра й мос­калів, що з ним прий­шли, та на ра­до­щах і сам так лиз­нув, що на­си­лу виліз з ха­ти. Од­на­че по­ду­мав: чи йти до­до­му, чи тут спа­ти?..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
То, бу­ло, Ми­ки­та по­чу­хається та з тим об­лиз­нем i пi­де. Те­пер же, як ста­рий вмер, йо­му своя во­ля.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”