1. Зменшувально-пестливе звертання до дівчинки або жінки, що вживається переважно в західних регіонах України (наприклад, на Лемківщині, Бойківщині), аналогічне до “дівчинка”, “дівча”, “кохана”.
2. Рідкісне народне або діалектне ім’я власне жіноче.
льоля
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Іван і Льоля, яка переїхала до нього з Києва, купили за безцінь чиюсь покинуту, але досить пристойну хатку (на місцевій мові вона називалася «пятистенка», тобто складалася з двох кімнат) з великим городом і садком, повним малини, в якій я розкошувала — здається, досі чую смак стиглих ягід. Блукала поблизькими горами (далеко мене саму не пускали), милувалася дуже своєрідною, незнаною мені флорою, сиділа на березі стрімкої кам’янистої Катуні.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
…А Льоля подивилась на Марусю й подумала: «Боже мiй, хоч би скорiш вечiр, хоч би не провалити пародiї на «Лiлюлi». Так що сьогоднi дебют: пародiя на «Лiлюлi».
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
I Льоля надзвичайно наелектризована. …А це в даль майбутнiх вiкiв: — Зима в п’ятiм роцi нової ери була хора, бо довго не було снiгу, а була чвиря.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”