круг

1. Геометрична фігура, множина всіх точок площини, відстань від яких до заданої точки (центра) не перевищує заданої відстані (радіуса).

2. Предмет, об’єкт або утворення, що має форму такої фігури або її частини (наприклад, кільця).

3. Сукупність людей, об’єднаних спільними інтересами, професією, соціальним становищем тощо.

4. Закінчений цикл, повний оберт чого-небудь; період розвитку, етап у чійсь діяльності або житті.

5. Усталена назва різноманітних колоподібних предметів, пристроїв або споруд (наприклад, гімнастичний круг, трафік-круг).

Приклади:

Приклад 1:
Це тут кутирів лісових таємний круг і вежа, це тут виснажуються бур майбутніх перевали, щоб блискавка на блискавку, мов лезо навхрест леза, вдаряючи з розгоном, крила людських снів ламала, щоб крила хат вінчала шлюбом полум’я й пожару, щоб темний ляк — дитя підземне кликала щоночі. Де поза розумом чуття провалля, наче нетрі темні, незрозуміла мова вір прадавніх нас оточить.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”

Приклад 2:
Тiльки й чу­ти, що ко­ро­ви скiльки є ду­ху ре­вуть, за­тим ха­зяй­ки не йдуть їх доїти i не ду­ма­ють ви­га­ня­ти їх до че­ре­ди; те­ля­та по хлiв­цям, чу­ючи, що їх мат­ки ре­вуть, ме­ка­ють i по­да­ють го­лос, нi­би про­ся­чись, щоб i їх швид­ше ви­пус­ка­ли; овеч­ки ме­ке­ка­ють; ко­зи со­бi теж за ни­ми, та ту­по­тять, та бi­га­ють по за­го­ро­дi, шу­ка­ють, ку­ди б то вис­ко­чи­ти i за со­бою ове­чат по­вес­ти; ко­нi ржуть на усе се­ло, аж лу­на по зо­рi йде; по хлiв­цям гу­си ге­ге­ка­ють, кач­ки ках­ка­ють, квоч­ки куд­ку­да­ка­ють – бо уся­кеє ди­ха­нiє без чо­ло­вi­чої по­мо­щi страж­да; а чу­ючи та­кий гвалт, со­ба­ки то бре­ха­ли, а то вже ста­ли ви­ти; ма­лi ди­ти­ня­та, та­кi, що ще не зду­жа­ють хо­ди­ти, ла­зять круг своєї за­пер­тої ха­ти та, уче­пив­шись ру­че­ня­та­ми за прис­пу, сил­ку­ючись, пiд­нi­меться на но­же­ня­та та знай­де на прис­пi скi­поч­ку, та, узяв­ши у рот, i смок­че за­мiсть кiст­ки, та як ста­не у ру­ках її по­во­ро­чу­ва­ти, не вдер­житься та… плюсь вп’ять на до­лiв­ку, та й зап­ла­че; а тут цу­це­ня, хо­дя­чи близько, знаєш, i со­бi го­лод­не, пi­дiй­де та й об­ли­зує слi­зоньки i край но­са, i в ро­тi язи­ком ви­ли­же, то тут ди­ти­на, не вмi­ючи обо­ро­ни­ти­ся вiд цу­це­ня­ти, ще й дуж­че за­го­ло­сить, ду­ма­ючи, що хто-не­будь при­бi­жить йо­го обо­ро­ни­ти i обi­тер­ти… Так що ж бо! Ха­ти по усьому мiс­теч­ко­вi по­за­пи­ро­ва­нi; во­зи, плу­ги, бо­ро­ни, ра­ла, де бу­ли зве­чо­ра по­на­ла­год­жу­ва­нi, так со­бi i сто­ять; во­ли, поївши свою со­лом­ку i ба­ча­чи, що нiх­то їх не на­пу­ва i не зап­ря­га, поз­ри­на­ли i пiш­ли со­бi по ву­ли­цям i де не взрять ка­ла­чи­ки або ро­мен i уся­кий бур’янець, то там i па­суться… Бiля дя­ко­вої шко­ли – хоч би то­бi один шко­ляр!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Аж ген-ген усi зiб­ра­ли­ся круг став­ка та й див­ляться… А на вi­що див­ляться, так гай, гай! Та­ко­го при­ви­де­нiя нав­ряд чи є хто у на­шо­му се­лi са­мий ста­рий, щоб тя­мив, яке те­пе­реч­ка бу­де в Ко­но­то­пi… Та що ж там та­ке?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”