мешкати

Приклад 1:
— як це розповідав Онуфрієві Ковжунові свідок медянкового нищення, маляр Яцько Ріща, вишукувач у поруйнованих церквах, залишених на поталу дощеві й сонцеві старих ікон, порослих травою, аж Ріща, траплялося, днями мандруючи, — в наплечнику сухарі та вода з джерела, — румовищами й пустками, де й зимарок не полишалося, не подибував людини там, де ще недавно стояли цілі села, мешканців яких, — тих, кого не перестріляли нові визволителі, — жужмом повивозили на Сибір, аби не тільки люди, а й земля навколо не нагадувала змалечку послідовно каліченим червоною російщиною нащадкам про боротьбу народу за самостійність України, котрій з ласки старшого брата не стало місця на своїй «несвоїй землі», звідки Ріща, завдяки щасливому випадкові підробившися під поляка, ухистився виїхати на Захід, спочатку до Франції, а тоді й до Америки, де він перегодя на своїй виставці ікон і карпатських краєвидів, що з них декотрими доктор Ковжун поповнив свою чималу збірку зразків українського малярства 20 століття, і розповів Ковжунові й про нищення манастиря в Городилові, і про отця Мелетія, що одним келішком трав’яної настоянки вилікував його, Ріщу, від невиліковної кристалізації печінки, і про те, як оглух прислужницький посіпака, що, припрігши коней до дзвіниці й закинувши кодолу на баню, визвався, коли Решта відмовилася від мерзенного гріха, нищити манастир, і про появу Божої матері на шибах не тільки Хусту, ай усього Закарпаття, в які роз’юшено палили емведівці, борячися проти світлої з’яви, і як кулі поверталися назад, влучаючи в пахолків зла, котрі…) Переорали дике поле, найбільший природний заповідник у Европі ледянок-нарцисів, що їх він, Ковжун, по дорозі на Бороняве, куди дядько їздив відвідувати бабу Мілену, яка не хотіла мешкати разом з Втьком у надто панській кам’яниці в Хусті, воліючи власне, огороджене дерев’яною стіною, ґаздівство, — ще малим любив не споглядати, а й висмоктувати з медянкових пиляків нектар кольору Мартиної не блакитної, як це чомусь кілька разів запевняв Чоботаренко, а виразно золотої, і тому й штивної сукні, так наче Марта вдягла на себе іконостас з Мукачівського манастиря, попри те, що Чоботаренко, який у всьому іншому радо погоджувався з ним, Ковжуном, тут чомусь вирішив перечити, закликаючи в свідки Богдана Чаплю, в присутності якого Ковжунові, заливаючи кров’ю свідомість, розкривалося на всю потужність стільки разів ним самим притлумлюване внутрішнє око на минуле й майбутнє всього українського народу, а з ним і всього людства, — так як це вперше майже п’ятдесят років тому приключилося з Ковжуном на Замковій горі в присутності діда Панаса, прозваного Саваофом, — вистачало Богданові Чаплі обмовитися про свою лускавку зла, хоча Чоботаренко не тільки не звертався до Чаплі, а й (постерігши, що доктор Ковжун, завдяки якому Пилип відчепився від Блажка, який на перше звернення Ковжуна до Чоботаренка відразу ж похапцем, — так бодай здалося Пилипові, — відступив місце своєму меценатові, що інколи, як уточнював Трохим Цуркало, фінансував видання Блажкових творів, — раптом на півслові припинив розпитувати Чоботаренка про подорож Україною, про що Пилип, зі свого боку, волів би погуторити іншим разом, і прикипів поглядом до Мартиної сукні, встигши однак дорікнути Чоботаренкові, ніби він, Чоботаренко, щойно знову звертався до Богдана Чаплі, заохочуючи його продемонструвати перед доктором Ковжуном свою лускавку зла, хоча Пилип і гадки не мав звертатися до Чаплі), — ай взагалі замовк, тішачися, що Ковжун не подає жодних ознак життя, бо саме тоді до Пилипа й підійшла Харитя, затупивши собою весь світ і разом зі світом й оберненого на соляний стовп доктора Ковжуна, який уже не помічав ні Хариті, ні Чоботаренка. Та й, зрештою, як же йому було помічати, копи саме тоді, як до Чоботаренка наблизилася Харитя, він, Ковжун, глипнувши на Марту чи, властиво, на її вкриту вогненними лелітками золоту сукню, разюче подібну до іконостасу в Мукачівському манастирі, куди його батько, хустівський суддя, захисник русинів і всіх покривджених, любив учащати, прихоплюючи з собою малого Онуферка, нагло усім єством усвідомив: такий одяг, як це він сам чув від баби Юстини, до якої малому Онуферкові забороняли ходити, мусів й Люцифер ще тоді, як він, Божий улюбленець, обнявши за плечі архангела Михаїла, по дорозі зриваючи медянки й смакуючи нектар, подався купатися до озера, аби, з намови Михаїла, який постеріг у Люциферовім серці дедалі більшу змію гордині й ворохобництва, мовляв, перевірити, хто довше протри- має голову під водою, — хитрість слабакуватого Михаїла, який ухопив Люциферове небесне вбрання із соняшних променів, що обило найвищого янгола всесильним, аж його і зсудомило посісти місце Творця, обставина, котру й призапримітив Михаїл, і подався на небо, здолавши вперіщити ошуканого купальника вимоленим у Бога в крайній скруті всеповергальним мечем, бож Люцифер, хоч і відійшла від нього могутність разом з соняшним одінням, ще мав досить моці, аби з озера одним стрибком наздогнати архангела Михаїла в краденій одежі й ухопити хитруна за ногу, здерши з нього, коли вже не плавки, оскільки той встиг вивернутися, то бодай лівий чобіт, заки Михаїл, луснувши голого Люцифера Господнім мечем, що в нього обернувся з волі Всевишнього соняшний промінь, загнав колишнього першого янгола під землю, яка одразу ж здибилася бескидами від підземних сновигань поверженого янгола, головна сила котрого лишилася в осяйних шатах, подібних до Мартиної сукні, що від настирливого Ковжунового погляду розійшлася небом (чи не це й мав на увазі Чоботаренко, говорячи про блакитність Мартиної роби?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Зустрічає нас привітна 60-річна німкеня, Frau Stamm, у якої ми маємо мешкати. Вона самотня, а квартира у неї окрема, гарна, з 4-х кімнат з усіма вигодами.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”