Приклад 1:
— не інакше, як з неї виросте нова Заньковецька й Сара Бернар в одній особі, — і шестимісячна Зоряна, котра вже досконало розрізняє пісні, проявляючи абсолютний слух, і засинає лише під «Ой, не шуми, луже, зелений байраче» чи під «Апасіонату», ще не досить підросли, аби дощенту заполонити діда так, як Звенислава, — крізь Гром’якові слова (навіть не слова, а побільшені, увібгані в слизаві гнучкі панцери, вічно сліпі креветки з юрської Печери Панів, білі рачки, що їх Панас Ощипко ще кілька років тому, — саме, як Ковжун, перш ніж податися до Відня по давно обіцяну йому емаль Марії Дольницької, вступив був до Мужену до Іванки Винників, аби замовити в неї два канделябри й столовий сервіс на двадцять чотири особи, ну а звідти вже переїздом завітав до свого давнього приятеля, який чи не заради тих рачків і поселився в Бом-ле-Месьє, бож до бокоплавів, як і до печер, Панас Ощипко ще в Празі проявляв виняткове зацікавлення, і вимальовував, укладаючи з них на полотні, проте зовсім інакше, ніж Арчімбольдо, обличчя сучасників, зображеннями яких, оскільки Панас з віком дедалі неохочіше продавав картини, було захаращене Ощипкове не так вже й мале житло-майстерня над каварнею кілька кроків від вхідної брами до манастиря Бом-ле-Месьє, майстерня-житло, куди Панас так наполегливо переконував Ковжуна переселитися, мовляв, хіба вони в Празі до Ковжунового одруження з Марисею не ділили разом однієї далеко меншої кімнати? а тепер з кінцем туристичного сезону, який, між іншим, його, Панаса, ані трохи не турбує, бо тоді його постійно хтось відвідує, і це йому не перешкоджає, вони удвох могли б ще й ходити, як колись у Празі на концерти церковної музики, до Печери Панів, де перед війною місцеві мисливці влаштовували святкування, граючи на рогах, і слухати з магнетофонного програвача бароккову музику, що в цій печері звучить майже так, як звучав орган під пальцями Юрка Наумика в соборі святого Віта чи в Тинській церкві?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
