звістка

Приклад 1:
(16) зу-Х іу) До відома Монсиньйора прошу довести: Як Монсиньйорові, певно, мусить бути відомо, того вечора відбулась одна з найголосніших музичних сенсацій нашого 161 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ часу, звістка про яку спершу облетіла всю Венецію, а згодом — і решту світу; почну одначе з того, що я супроводила Рес­ пондента протягом усього дня, ми трохи поплавали ґондолою на Дорсодуро, Респондент їв цукровані горішки і виглядав чимось виразно занепокоєним; ґондольєрові припали до вподоби лемківські пісні, що їх без кінця наспівував Респондент, а Доктор залишався в готелі (більше займаючись своїми дурнуватими рибками, ніж нашою спільною роботою) до самого вечора, і лише на виставу ми вирушили разом — усі втрьох, але в юрмиську оперових фанатів, що, як і ми, сунуло в бік театру «Ля Феніче» затісною для таких прощ Капле дель Пйован, нас було відтерто і відтіснено одне від одного. Щойно перед входом до театру мені вдалося знову припасти до Респондента, я сховала обличчя в його плече, і він устиг поцілувати мене за вухом, але відразу після цього ми запримітили вичікуючого нас на порозі Даппертутто: в його руці були контрамарки для всіх учасників семінару, поруч себе він мав не менше п’ятьох гостес, «ти виглядаєш найгар- нішою з венеційок, Адо», пахкав димом цей майстер липких компліментів, «будьте обережні, Перфорацький, це — фаталь­ на жінка», він говорив англійською, тож я не мусила перекла­ дати, до вистави залишалося ще добрих півгодини, Рес­ пондент відповів на це «для мене вона швидше фінальна жінка», Даппертутто вдав, ніби зрозумів його жарт, квитки на виставу коштували від двохсот тисяч лір і дорожче, але фундація платила за все; нарешті до нас прибило і загубле­ ного щойно Доктора, «я не думав що», сказав Доктор, а Даппертутто устиг повідомити кілька найостанніших новин: по-перше, Мавропуле так і не з’являвся, хоч кажуть, ніби ще вчора його бачили неподалік від мосту Ріальто, на рибному базарі, де він прицінювався до здоровенного електричного ската, а по-друге, Альборакового нікельованого коня так поки що і не знайдено, ми вдали, ніби страшенно вражені його повідомленнями, я навіть сплеснула в долоні, ми вихопили з маленьких волохатих рук Даппертутто свої три контрамарки і проштовхалися досередини.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Були на те причини; одна — тая, що не встиг позбирати своє манаття, адже останніми днями йому й години просвітньої не було через П’єра; а друге — він мав чекати, доки приспіє од П’єра телеграфічна звістка з Києва про результат його передержки. Зійшовши із своєї світлички на низ, у їдальню, Андрій побачив там саму-но панію, величну grande dame[1].
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Мене вразило навіть не те, що научителька знала моє прізвище, а невиразне усвідомлення того, що саме зараз відбувається щось страшенно важливе, що я мушу сконцентрувати всі свої чуття, всю інтуїцію і віру, бо це message, безсумнівно, message, до того ж message, адресований безпосередньо мені, можливо, це звістка, на яку я чекав усе життя, і якщо це, власне, той шанс, то він єдиний, його треба хапати просто зараз, повторів не буде, зосередься, ідіоте, ти ж просив про це стільки часу, зосередься, ти можеш, ти ж іще не зовсім пропащий, напруж свої пропиті звивини, засранцю, будь уважний, будь уважний, будь уважний, курва, сука, блядь, до дідька, чорт, чорт, чорт! Рипнули двері, й до класу зайшла настоятелька з двома молоденькими черницями.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”